Етацизин у комплексній терапії пацієнтів із порушеннями ритму серця та тривожно-депресивними розладами

Етацизин у комплексній терапії пацієнтів із порушеннями ритму серця та тривожно-депресивними розладами

Ольга Володимирівна Срібна, к.мед.н., старша наукова співробітниця
відділу клінічної аритмології та електрофізіології
ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка
М.Д. С т р а ж е с к а » НАМН України (м.Київ)

Питання корекції порушень ритму – одне із найскладніших у сучасній кардіології, зважаючи на етіологію, патофізіологічні аспекти перебігу й поліморбідність осіб з аритміями. Особлива категорія – це пацієнти із тривожно-депресивними розладами.
За даними N. Mavrides та C.B. Nemeroff (2015), від 17 до 47% хворих на серцево-судинні патології мають клінічно діагностовані симптоми депресії. До того ж, зважаючи на реалії військового часу в Україні, пул пацієнтів із різними порушеннями ритму серця та діагностованими тривожно-депресивними розладами значно збільшився. Менеджмент таких хворих
передбачає призначення як ААП, так і антидепресантів, що в загальноклінічній практиці зумовлює підвищений інтерес до оцінки ефективності/безпеки їх сумісного застосування.

Дані рандомізованих контрольованих клінічних досліджень свідчать про те, що антидепресанти, особливо селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), є абсолютно безпечними та ефективними у пацієнтів із кардіоваскулярними захворюваннями, які застосовують найчастіше. Однак у клінічній практиці часто виникають перестороги, зокрема, за необхідності сумісного використання антидепресантів та ААП.
Розглянемо клінічний випадок пацієнтки у контексті можливості й доцільності призначення ААП та СІЗЗС.

Клінічний випадок

Пацієнтка віком 65 років, скаржиться на відчуття «перебоїв» у роботі серця, серцебиття протягом 2‑3 місяців, котрі найчастіше турбують після обіду й посилюються надвечір та вночі; зростання їх інтенсивності часто пов’язує із прийманням їжі. Протягом останніх 3‑4 тижнів відзначає суттєве погіршення загального стану, що зумовлено появою больового синдрому, який супроводжує серцебиття та «перебої» в роботі серця.


Анамнез та попереднє лікування. АГ протягом 5‑7 років, постійно приймає бісопролол (5 мг/добу), периндоприл (4 мг/добу), кардіомагніл (75 мг/добу). За опитувальником про стан здоров’я (PHQ‑9), шкалою оцінювання депресії, має депресивний синдром з оцінкою 21 бал, за опитувальником із генералізованої тривоги (GAD‑7) – 15 балів, приймає есциталопрам у дозі 10 мг/добу протягом останніх трьох місяців.
Звернулася до сімейного лікаря за місцем проживання. Зареєстровано ЕКГ: ритм синусовий, неправильний (одиночна екстрасистола СВЕ), ЧСС – 62‑68/хв, PQ – 140 мс, QRS – 100 мс, QT – 380 мс.

За рекомендацією лікаря проведено корекцію медикаментозної терапії. Рекомендовано збільшити дозу бісопрололу – по 5 мг двічі на добу, до лікування – Панангін по 1 таб. двічі на добу, Триметазидин – 80 мг/добу. Протягом 5‑7 наступних днів пацієнтка відзначала погіршення загального стану: появу та прогресування загальної слабкості, посилення відчуття поштовхів у ділянці серця, котрі супроводжувалися онімінням нижніх та верхніх кінцівок (парестезіями), прогресуванням загальної слабкості, підвищеної втомлюваності та зниженням загальної працездатності.
Звернулася по медичну допомогу в експертний центр ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України.

Обстеження. При проведенні ДМЕКГ: ЧСС середня – 54/хв., максимальна – 72/хв., мінімальна – 46/хв., зареєстрована часта СВЕ – 979/добу, переважно у вечірній та нічний час, періодично парна – 2 епізоди/добу, групова – 17 епізодів/добу, 2 епізоди групової СВЕ з аберацією проведення за типом двопучкової блокади, періодично алоритмія за типом бі-/тригемінії;
реєструвалася поліморфна ШЕ – 260 епізодів/добу, одиночна, інтерпольована – 252 епізоди, періодично парна (2 епізоди) (рис. 2)

Прокрутка до верху